ДИСТАНЦІЙНЕ   НАВЧАННЯ

ПЕДАГОГІЧНИХ   КАДРІВ

 

тематична година спілкування

Автор
Опубликовано: 222 дня назад (14 ноября 2017)
Редактировалось: 1 раз — 22 января 2018
0
Голосов: 0
БОРОЗЕНСЬКА ЗАГАЛЬНООСВІТНЯ ШКОЛА І-ІІІ СТУПЕНІВ

Дні пам′яті жертв Голодомору та політичних репресій
9-А клас
Історична довідка
День пам’яті і скорботи про жертви, які загинули або постраждали в Україні в наслідок політичних репресій комуністичного режиму, спочатку з’явився в національному календарі країни наприкінці 90-х років і носив назву “День пам’яті жертв голодомору”, відображаючи в своєму формулюванні одне з найтяжчих злочинів проти людяності тієї безжальної влади.
Відзначався в четверту суботу листопада (Указ Президента України № 1310/98 від 26 листопада 1998 року). Потім, згідно з Указом Президента України № 1181/2000 від 31 жовтня 2000 року, цей пам’ятний День був перейменований і став називатися “День пам’яті жертв голодомору та політичних репресій”.
Указом від 15 липня 2004 року № 797/2004 було встановлено назву “День пам’яті жертв голодоморів та політичних репресій”.
Надалі, згідно Указу Президента України №431/2007 від 21 травня
2007 року, дні пам’яті жертв голодоморів та жертв політичних репресій виділили в окремі пам’ятні дати.
“День пам’яті жертв голодоморів”, як і колись, відзначається
в четверту суботу листопада, а “День пам’яті жертв політичних репресій” — щорічно у третю неділю травня.


УКАЗ
ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ

Про відзначення Дня пам'яті жертв
голодоморів та політичних репресій


З метою належного відзначення в Україні Дня пам'яті жертв
голодоморів та політичних репресій і впорядкування проведення
відповідних заходів п о с т а н о в л я ю:

1. Започаткувати традицію у День пам'яті жертв голодоморів та
політичних репресій, який у 2005 році відзначається 26 листопада,
покладати траурні вінки з житніх і пшеничних колосків до пам'ятних
знаків, місць поховань жертв голодоморів та політичних репресій,
вшановувати пам'ять загиблих хвилиною мовчання та запаленням
свічок.

2. Оголосити 26 листопада 2005 року о 16 годині на вшанування
пам'яті жертв голодоморів та політичних репресій хвилину мовчання,
зупинивши на цей час роботу в органах державної влади та органах
місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах та
організаціях (крім підприємств, де це не допускається за
технологією виробництва), рух громадського та приватного
транспорту у населених пунктах з подаванням відповідних звукових
сигналів.

На території України 26 листопада 2005 року приспустити
Державний Прапор України, обмежити проведення розважальних
заходів, внести відповідні зміни до програм радіо і телебачення.

3. Раді міністрів Автономної Республіки Крим, обласним,
Київській та Севастопольській міським державним адміністраціям
забезпечити проведення вечорів-реквіємів та інших заходів щодо
відзначення Дня пам'яті жертв голодоморів та політичних репресій.


Президент України В.ЮЩЕНКО

м. Київ, 22 листопада 2005 року
N 1644/2005




Мета:
 ознайомити учнів з жахливими фактами геноциду окупаційної влади проти українського народу;
 поглиблювати розуміння цінності свободи й незалежності України, щоб ніколи не повторилися репресії, голодомори, нехтування правами людини;
 виховувати патріотизм.
ХІД ЗАНЯТТЯ
Учень:
Не звільняється пам’ять,
Відлунює знову роками.
Я зітхну… запалю обгорілу свічу,
Помічаю: не замки – твердині, не храми
Зкам’янілий чорнозем -
Потріскані стіни плачу.
Піднялись, озиваються в десятиліттях
З долини, аж немов з кам’яної гори
Надійшли. Придивлюсь:
Вкраїна, XX століття.
І не рік, а криваве клеймо – «33″.
Вчитель (запалює свічку):
— «Літа 7441 від Створення світу, літа 1933 - від Різдва Христового був в Україні великий голод. Не було тоді ні війни, ні суші, ані потопу. А була тільки зла воля одних людей проти інших. І ніхто не знав, скільки невинного люду зійшло в могилу — ста¬рих, молодих, і дітей, і ще не народжених — у лонах матерів.
Голодомор 1932-1933 рр. - одна з найстрахітливіших сторінок у новітній історії українського народу. Роки державної незалежності України стали часом складного усвідомлення причин перебігу та наслідків національної катастрофи українців. 28 листопада 2006 року Верховна Рада України визнала Голодомор 1932-1933 рр. геноцидом українського народу.
Сколихнулась Україна від скорботи і жалю. Припустилися від чорного болю жалобних стрічок Державні прапори. Запізнілими дзвонами шукаємо мільйони українських душ, щоб вписати їх в історію Пам'яті.
1933 рік. Найчорніший час в історії України. У світі не зафіксовано голоду подібного тому, що випав тоді на долю однієї з найродючіших країн. Жахливо навіть через 78 роки ступати болючими стежками страшної трагедії, яка розігралася на благословенній землі квітучого українського краю. Досі не віриться, що тут раптово зник хліб, люди залишалися без зернини. І це у врожайний 1932 рік. Пухли старі й малі, вимирали роди і села Смерть бродила на шляхах, на полі, в хатах.
Україну називали житницею, але, грабуючи її, по-справжньому не да¬вали їй жити. Через те й була наша Україна вбогою та знедоленою, як Шевченкова наймичка. Хоч і сильна духом.

Інсценування (або декламування у відео ролику) вірша Павла Тичини„Голод"
(режим доступу:


Перегляд відео фільму про голодомор
(Режим доступу:

Учитель:
З давніх часів люди очищувались вогнем. Запалювали свічку і мовчки клялися, що пам’ятають, що не забудуть. І тягар із душі спадав.
Учні запалюють свічки, хай їх побачать ті, хто став зорями.



























Загупало в двері прикладом, заграло, зашкрябало в шибку.
— Ану, одчиняй, молодице, чого ти там криєшся в хаті? —
Застукало в серці, різнуло: ой горе! це ж гості до мене!
Та чим же я буду вітати — іще ж не вварився синочок...
Біжить, одмикає сінешні, гостям уклоняється низько.
Гостей вона просить проходить — сама ж замикає за ними.
Проходять солдати у хату; один з них писати сідає,
два інших стають коло печі, а два при рушницях на дверях.
— Ну як же живеш, молодице? Показуй, що вариш-готуєш? —
Стоїть молодиця — ні з місця — і тільки всміхається тихо.
Горщок витягають із печі, в нім скрючені пальчики видно.
Стоїть молодиця — ні з місця — і тільки всміхається чудно.
Знаходять одрізані ноги, реберця, намочені в цебрі,
і синю голівку під ситом, що вже почала протухати.
Стоїть молодиця — ні з місця — і тільки всміхається страшно.
— Ну як же живеш, молодице? Чого ти мовчиш, не говориш?
— Отак і живу я...— та й змовкла. Ой чий же це голос у неї?
Хрипкий, а тремтючий, веселий.— Та так і живу,— проспівала.
Хіба ж то йому я не мати? Чи їсти, скажіть, не хотілось?
Ви хочете їсти? Сідайте. Між вами і я молодая.
Повірите, люде, їй-богу. Отак тільки тут полоснула —
затіпалось зразу і стихло. Повірите, люде, їй-богу...
Отак і живу,— проспівала.— Отак, удова молодая,—
і раптом уся затрусилась, мов щось би вона пригадала.
Очима так дико по хаті і кинулась вся до синочка.
Голівку вона йому гладить і ротика стулює міцно.
Заплакала б тяжко — не може, лиш б’ється об піл головою:
— Синочку, дитя моє любе! Ой що ж я з тобою зробила! —
Солдати підводять нещасну, її освіжають водою.
А писар все пише, все пише — та сльози писать заважають.

(1921)

Павло Тичина
113 просмотров

Читайте также:

Комментарии (0)

Нет комментариев. Ваш будет первым!