ДИСТАНЦІЙНЕ   НАВЧАННЯ

ПЕДАГОГІЧНИХ   КАДРІВ

 

До Дня партизанської слави та партизанського руху в Україні

Автор
Опубликовано: 159 дней назад (14 ноября 2017)
Редактировалось: 2 раза — последний 22 января 2018
0
Голосов: 0
До Дня партизанської слави та партизанського руху в Україні
Мета: розширити знання учнів про партизанський рух в Україні, героїв партизанського руху; розвивати образне мислення, артистичні здібності в декламуванні поезій; виховувати патріотичні почуття, гуманізм, любов до України, пошану до тих, хто боровся за батьківщину.
Обладнання: репродукції картин про партизанський рух в Україні, про Другу світову війну; плакат «Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України - є обов’язок громадян України» (ст. 65, Конституції України); фотографії ветеранів партизанського руху, виставка учнівських малюнків про війну.

Хід заходу
1. Історія виникнення свята (доповідь учня)
22 вересня 2001 року, в день 60-ї річниці з початку підпільно-партизанського руху в Україні в роки Великої Вітчизняної війни, у нашій країні вперше відзначався День партизанської слави, встановлений Указом Президента України № 1020/2001 від 30.10.2001.
Свято партизанської слави встановлено в Україні «...на підтримку ініціативи ветеранів війни та з метою всенародного вшанування подвигу партизанів і підпільників у період Великої Вітчизняної війни 1941-1945 років, увічнення їхньої пам'яті...».
Про це сказано в Указі Президента України «Про День партизанської слави» від 30 жовтня 2001 року N1020/2001.
Це - державне визнання внеску народних месників у велику Перемогу над нацизмом, відновлення історичної справедливості щодо масової участі українського народу у визвольній боротьбі проти гітлерівської навали. Це - свято людей сильних духом і з чистою совістю, які не шкодували життя для перемоги над ненависним ворогом.
2. Короткий огляд партизанського руху
Учень 1. Перші загони партизанів з’явились в Україні восени 1941 року під Черніговом та Сумами під керівництвом Миколи Попудренка (на фото 1) та Сидора Ковпака.
Як відомо, організація руху опору в Україні проти німецьких окупантів та їх союзників у 1941—1942 роках була пов’язана з величезними труднощами. Офіційна концепція війни «малою кров’ю на ворожій території», що панувала напередодні війни, не передбачала дій партизанських загонів.
До літа 1942 року на території України продовжувало діяти лише близько десятої частини створених владою підпільних груп, або лише дві тисячі осіб. В кінці 1941 року нетривалий час діяв загін в околицях Нікополя й Кривого Рогу (500 осіб), що мав завдання знищити не пошкоджені шахти, але окупанти цей загін швидко ліквідували. Така сама доля спіткала й загін, що діяв взимку 1941—1942 років біля Павлограда і на східній Дніпропетровщині (близько 400 осіб). Довше діяли партизани в Криму.
Партизанський рух в Україні набув масовості з кінця 1942 року. Такий активний спротив окупаційному режиму з боку мирного населення виник внаслідок нещадного терору, масових вбивств, геноциду єврейського населення, вивезення молоді до Німеччини на примусові роботи.
Учень 2. У 1943 році партизани контролювали лісні райони Північно-Східної України, завдаючи значних втрат тиловим німецьким підрозділам, адміністрації та інфраструктурі цих районів. З наближенням Червоної армії восени 1943 року рух радянських партизанів в Україні пожвавився. Якщо на 1 січня 1943 року в Україні було 13300 партизанів (у 7 з’єднаннях і 155 самостійних загонах), то на 1 грудня 1943 року — вже 43500 партизанів. На початок 1944 року їх число зросло до 47 800 (близько 10% усіх партизанів в СРСР).
У травні-жовтні 1943 року загін Сидора Ковпака здійснив відомий рейд з Путивля через Волинь у Карпати з завданням «перерізати шляхи відступу фашистам», коли почалися бої за Дніпро.
У 1943 році пройшли також рейди менших загонів радянських партизанів: М. Наумова (на півдні Україні), Н. Мельника та О. Федорова (Правобережжя й Волинь). Партизанським формуванням розвідувального типу був загін Д. Медвєдєва, який діяв на Волині (частково на Львівщині та Грубешівщині) у 1942—1944 роках і виконав ряд терористичних актів проти окупантів, зокрема, убивство розвідником Миколою Кузнецовим у Львові віце-губернатора Бауера.
У Миколаєві підпільна антифашистська група «Миколаївський центр» під керівництвом Віктора Лягіна здійснила ряд великих диверсій, які заподіяли німецьким окупантам великої шкоди в живій силі і техніці (знищила аеродром, нафтобазу, склади, обладнання заводів, морські судна), добувала і передавала в Центр цінну розвідувальну інформацію про супротивника.
Учень 3. Після визволення України від фашистів та їх союзників партизани вели бої спільно з радянською армією, а згодом перейшли переважно у Польщу (частина на Словаччину), де відзначилася партизанська дивізія під командуванням П. Вершигори. Український партизанський штаб проіснував до 1 червня 1945 року; в кінці війни він керував радянськими партизанами у Польщі і Словаччині.
Окрему групу радянських партизанів в Україні становили невеликі загони та комсомольські підпільні групи, що виникали стихійно: «Молода Гвардія» на Донбасі, підпілля у Вінниці, загін капітана Кудрі у районі Диканьківських лісів та уздовж Ворскли. Майже 30 тисяч учасників руху опору загинуло або потрапило в табори смерті.
Дії партизанських загонів та підпільних організацій у роки Великої Вітчизняної війни нанесли непоправні збитки живій силі, інфраструктурі та техніці противника, здійснили неоціненний внесок у наближення Великої Перемоги над фашистами та їх союзниками.
Ще з радянських часів подвиг партизан-підпільників увічнюють у багатьох населених пунктах України пам'ятники, історичні музеї, музеї партизанської слави. Є такий музей і в нашому місті.
3. Розповідь про партизана-земляка.
Олександр Петрович Криволевич (фото на дошці) народився у с. Ольмани в Брестській області у селянській сім’ї. Як і всі селяни в ті часи родина займалася одноосібним господарством. Мали свою землю і худобу, тому дітям змалечку доводилося допомагати батькам. Олександру не вдалося здобути освіту. Він закінчив лише 4 класи за польської влади, але здебільшого випасав корів та волів. Тож навчився господарювати біля худоби і на землі, а пізніше освоїв будівельну справу.
Коли розпочалася війна, Олександру виповнилося 23 роки. Як відомо, бойові дії у Брестській області розпочалися блискавично і Олександр не потрапив до лав Радянської армії, а перебував на тимчасово окупованій фашистами території. Часто в село навідувалися партизани. Одного разу Олександр та його друзі подалися у партизанський загін об’єднання Бегми з 3 серпня 1943 року.
Зі своїми товаришами Олександр нападав на німецькі штаби, залізниці, підривав мости, лінії зв’язку, склади зі зброєю, вони здобували зброю, одяг та харчі для партизанів.
Перебував Олександр Петрович бійцем партизанського руху до січня 1945 року. Перебуваючи в тилу фашистів на території Білорусії, Польщі, Західної України і Карпатських гір, брав участь у 40 операціях із знешкодження німецьких загарбників.
Зі спогадів Олександра Петровича: він часто згадував своїх друзів, походи і незабутнє оточення німецькими карателями, яке вони витримали і після двомісячного опору їх звільнив С. А. Ковпак. Нарешті настав світлий час: радянська армія перейшла в наступ на всіх фронтах. Неоціненну допомогу регулярним військам у грандіозній битві з ворогом надавали партизани, аж поки 28 жовтня 1944 року від німецьких окупантів була звільнена вся Україна.
Потім у регулярній армії Олександр Петрович громив фашистів аж до Дня перемоги. Під час перебування в партизанському загоні в с. Волоща (Івано-Франківська обл.) познайомився з гарною дівчиною, яку звали Галина, з якою пізніше і одружився. У Борозенське разом із дружиною переїхав у 1952 році. Зараз його донька Дуся тут і проживає. Він був останнім партизаном нашої місцевості, який прожив найдовше і ми мали змогу дізнатися про ті часи з перших уст.
Учні зачитують прислів’я і приказки про Батьківщину, про захист її від нападників.

Учитель. Закінчуючи нашу розмову, хочеться нагадати всім слова: «Батьківщину люблять не за те, що вона велика, а за те що вона своя». Сподіваюся, що ви діти, будете справжніми захисниками своєї Вітчизни.
До Дня партизанської слави та партизанського руху в Україні
93 просмотра

Читайте также:

Комментарии (0)

Нет комментариев. Ваш будет первым!